дійсно
ДІ́ЙСНО, присл. Те саме, що спра́вді; в дійсності.
-Ви дивуєтесь?.. А воно так дійсно було, — от я вам зараз оповім (Коцюб., І, 1955, 255);
— Вже б коли дійсно, як хто, може, підозріва, він сам украв коняку, то вже б розслідування виявило (Головко, II, 1957, 58);
// Те саме, що достові́рно.
-Це твоя жінка хотіла мене спалить; дійсно вона, бо я її впіймав на гарячому вчинку (Н.-Лев., III, 1956, 358);
// у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження висловлення.
[Руфін:] Так, дійсно, ти вгадав, я справді хворий (Л. Укр., II, 1951, 391);
— Дійсно, смачна штука [кава], і яка запашна (Тулуб, Людолови, І, 1957, 10).
Словник української мови (СУМ-11)