едем
ЕДЕ́М, у, ч., книжн.
1. За біблійною легендою — місце блаженного існування Адама та Єви; рай.
[Д. Жуан:] При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему! (Л. Укр., III, 1952, 359);
Мабуть, він, обернувшись змієм, що занапастив колись у едемі Єву, тепер причарував і самого царя (Морд., І, 1958, 121).
2. перен. Місце, що відзначається винятковою красою і багатством природи; благодатний край.
Грунт там [на хуторах] — чудова чорноземля, і взагалі — це справжній едем (Тулуб, Людолови, 1,1957,11).
Словник української мови (СУМ-11)