жаргон
ЖАРГО́Н, у, ч. Мова якоїсь соціальної чи професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі.
Крім територіальних діалектів, бувають ще й «класові» діалекти, жаргони, які не мають жодних елементів своєї граматичної будови (Нариси з діалектології.., 1955, 4);
Твори Шекспіра, Шіллера, Пушкіна на жаргоні акторів і театральних робітників звуться «готичними» п’єсами (Моє життя в мист., 1955, 117);
// Умовна, штучна говірка, зрозуміла лише в певному середовищі; арго.
Взявши під паху свою шапку — в нашім [учнівськім] жаргоні се була «обергірканя», — звільна, хлипаючи, пішов із класу (Фр., IV, 1950, 238);
— Перекажіть своїми словами.. — Навряд чи зумію. Тут він [Сава] пише таким спеціальним жаргоном (Головко, II, 1957, 481).
Словник української мови (СУМ-11)