жара
ЖАРА́, и́, ж.
1. Гаряча літня пора; спека.
Надворі стояла жара (Фр., VII, 1951, 96);
І от у Петрівку, саме в спеку, в жару візьми та й занедужай (Мирний, І, 1954, 300);
// Висока температура повітря в приміщенні, печі і т. ін.
У хаті душно та гаряче; порозвішувані по стінах білих рябопері птиці, здається, сказилися від цієї духоти та жари (Вовчок, І, 1955, 297).
2. діал. Жар (у 3 знач.).
Довгі безсонні ночі нищили його тіло, жара палила його нутро, засихала на устах (Кобр., Вибр., 1954, 40).
Словник української мови (СУМ-11)