жарота
ЖАРО́ТА, и, ж., розм. Те саме, що жара́ 1.
Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (Коцюб., III, 1956, 133);
Від жароти мліють щойно складені полукіпки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 52);
Праця в такій жароті [на жнивах], в пеклі, викликає в хлопців якесь хвилювання (Вас., Вибр., 1954, 237);
Хлопцям розкаже [старий сталевар] про давні речі.. Як дізнавався, чи сталь готова, Чи стерпить жароту піч… (Шпорта, Запоріжці, 1952, 41).
Словник української мови (СУМ-11)