жданки
ЖДА́НКИ, ів, мн., розм. Те, чого чекають, на що надіються, про що мріють.
— Ні, мамо, ні! Чи таки ви самі не бачите, що мені не до жданків (Вовчок, І, 1955, 215);
— А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскоріше таки виплатили державне утримання, не дратували б його жданками (Ле, Наливайко, 1957, 24)
◊ Жда́нки розгуби́ти (пої́сти) — не дочекатися і втратити надію на можливість дочекатися кого-, чого-небудь.
Ждали, ждали, та й жданки розгубили (Номис, 1864, № 5627);
А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв (Україна.., І, 1960, 161).
Словник української мови (СУМ-11)