жебручий

ЖЕБРУ́ЧИЙ, а, е. Який просить милостиню і живе з неї.

Перебрався він [царевич] за жебручого діда і йде до того міста, де та царівна (Укр.. казки, легенди.., 1957, 400);

Коли настав призначений день, царський двір заповнився жебручим народом (Фр., IV, 1950, 145).

Значення в інших словниках

1. жебручий — жебру́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. жебручий — жебрущий, -а, -е. Який просить милостиню і живе з неї.  Великий тлумачний словник сучасної мови