жених
ЖЕНИ́Х, а́, ч. Чоловік стосовно до жінки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, нар.-поет. суджений.
У князя свято, виглядає Із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Шевч., II, 1953, 73);
Жених був стриманий і скромний. Навіть найпричепливіша мати не змогла б закинути йому найменшу нечемність у поводженні з нареченою (Ю. Янов., І, 1958,623);
*У порівн. І сонечко серед неба Опинилось, стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевч., І, 1951, 282);
// Про неодруженого чоловіка, що збирається одружуватися.
До Онисі часто заїжджали женихи (Н.-Лев., III, 1956, 12);
Ось і тепер, дівчині вже вісімнадцять минуло, а вона й досі женихів гарбузами годує (Стельмах, Хліб.., 1959, 137);
// розм. Про молодого чоловіка, що може вже одружуватися.
Словник української мови (СУМ-11)