жерти
ЖЕ́РТИ, жеру́, жере́ш, недок., перех. і без додатка.
1. вульг. Їсти жадібно, багато чого-небудь.
Довіку лев не втомиться ягнят покірних жерти (Л. Укр., І, 1951, 169);
Тільки-но полягали [наймити], ще й не поснули, устав хазяїн, сів — жере, аж чвака… (Україна.., І, 1960, 51);
*Образно. Гриць не читав, а жер ті книжки (Мирний, III, 1954, 186);
// зневажл. Взагалі їсти.
— А я не люблю тих, хто жере хліб, не зароблений власним потом (Кочура, Зол. грамота, 1960, 253);
// По-їдаючи, нищити.
Остались шашелі: гризуть, Ж[е]руть і тлять старого дуба… (Шевч., II, 1953, 367);
На сьогоднішніх зборах затверджували план участі піоне-рії в наступі на гусінь, що жерла садок (Донч., І, 1956, 64).
Же́рти без па́м’яті — дуже багато їсти.
Баба Яличка хвалиться: двічі, каже, на тиждень глечика йому скидаю, жере без пам’яті (Коцюб., І, 1955, 300).
2. перен. Спалюючи, знищувати що-небудь з великою швидкістю (про вогонь, полум’я).
Тепер вона бачила в печі в’юнкий вогонь, що паливо жер (Коцюб., II, 1955, 271);
Пожежа!.. Криваво-червоне полум’я злітало крутим валом, косо йшло за вітром, жеручи суху ковилу (Хор., Ковила, 1960, 83);
//Витрачати багато чого-небудь, поглинати.
Чхав [трактор], коли треба було заводитися, жер безсовісно пальне, стогнав, коли плуг, приміром, ставили на глибшу оранку (Ю. Янов., І, 1958, 444).
3. перен. Охоплювати цілком, не давати спокою (про почуття і т. ін.).
Непевність та тривога, мов вогонь, жерли Гнатове серце (Коцюб., І, 1955, 48);
Така їх заздрість жерла, що вони від люті вмерли (Забіла, У.. світ, 1960, 157).
◊ Же́рти о́ком (очи́ма, по́глядом) — пронизливо, жадібно або зі злістю дивитись на кого-небудь.
Тільки Стасик жер маму блискучим оком (Коцюб., II, 1955, 251).
Словник української мови (СУМ-11)