житло
ЖИТЛО́, а́, с. Приміщення, пристосоване, признач. для життя людей; дім, оселя.
Великий натовп народу підступив під ворота Саїбового житла (Н.-Лев., IV, 1956, 35);
За годину на місці Денисового житла курілася купа вугілля та головешок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 121);
// Взагалі місце для проживання, перебування.
Житло і харч коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (Коз., Сальвія, 1956, 35);
Бачить [Роман], як дві голубі синички шукають собі житло (Стельмах, Хліб.., 1959, 260).
Словник української мови (СУМ-11)