житниця
ЖИ́ТНИЦЯ, і, ж.
1. Приміщення, в якому зберігається зерно; амбар.
І пожнемо І в житницю соберемо Зерно святеє (Шевч., II, 1953, 310);
Боячись голодних бунтів, Борис Годунов звелів роздавати хліб з казенних житниць (Іст. СРСР, І, 1956, 153);
Зерно ясно-жовте у наші житниці пливе (Рильський, І, 1956, 212).
2. перен. Республіка, область, район, що вирощує багато хліба і забезпечує ним інші місця.
Радянська Україна є однією з найбільших житниць Радянського Союзу (Рад. Укр., 21.1 1954, 3);
Сибір був захоплений буйною вольницею Єрмака.. Ось який люд завоював, зберіг і перетворив суворий Сибір у житницю Росії (Стельмах, Хліб.., 1959, 21).
3. діал. Житня солома.
Словник української мови (СУМ-11)