жичити
ЖИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., діал. Зичити.
Побий, боже, вороженьки, що нам жичать лихо, Ми з тобою, голубоньку, любімося тихо (Пісні та романси.., І, 1956, 192);
— Кому то ти добра такого жичиш? — любенько обізвалась Галя до його (Мирний, II, 1954, 141).
Словник української мови (СУМ-11)