жлуктити
ЖЛУ́КТИТИ, кчу, ктиш і рідше ЖЛУКТА́ТИ, жлукчу́, жлу́кчеш, недок., перех., вульг. Пожадливо й багато пити.
[Єгер:] Аби наша хіть, то будемо горілку пити, каву жлуктити хоч до рана, так як той подорожній (Л. Укр., IV, 1954, 227);
Жлуктав [Семен] з горя горілку, мов корова воду, — пропивав навіть останню свою одежину (Козл., На переломі, 1947, 33);
Микола той чай жлуктить, як віл (Рудь, Гомін.., 1959, 74).
Словник української мови (СУМ-11)