жлукто

ЖЛУ́КТО, а, с. Посудина, видовбана з стовбура дерева, в якій золять білизну, полотно.

Вона вибрала сорочки з жлукта, пішла на ставок прать (Н.-Лев., II, 1956, 288);

Кращі майстри вивезли на продаж свої діжки, відра, кадуби, бодні, жлукта (Кучер, Дорога.., 1958, 170);

*У порівн. Круглий, як жлукто, Роман Маркевич, хоч і запопадливий до питва, проте щасливої вдачі — він ніколи не впивається (Горд., І, 1959, 69).

Значення в інших словниках

1. жлукто — жлу́кто іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. жлукто — див. черево  Словник синонімів Вусика
3. жлукто — -а, с., заст. Посудина, видовбана зі стовбура дерева, в якій золили білизну, полотно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. жлукто — ЖЛУ́КТО (посудина, видовбана зі стовбура дерева, в якій золять білизну), ЗІЛЬНИ́ЦЯ діал. За зиму прання поназбиралося чимало, і Орися з матір'ю золили його в жлукті цілий ранок (Григір Тютюнник); Дівчата удвох стали прати в цебрі ще звечора намочену в зільниці спільну білизну (В. Бабляк).  Словник синонімів української мови
5. жлукто — Жлу́кто́, -та, -ту; жлу́кта, жлукт  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. жлукто — Жлукто, -та с. Родъ кадки, выдолбленной изъ цѣльнаго дерева, какъ улей- безъ дна; служить для бученія бѣлья или полотна. ХС. IV. 55. Жінка приводить його (чорта) до жлукта та й каже: «ставай раком у жлукто!» Чорт уліз у жлукто. Рудч. Ск. І. 56. ум. жлуктечко.  Словник української мови Грінченка