жовтий
ЖО́ВТИЙ, а, е.
1. Який має забарвлення одного з основних кольорів спектра — середній між оранжевим і зеленим; який має колір золота, яєчного жовтка, соняшникового суцвіття.
Очерет сухий та жовтий Вітер хилить до землі (Граб., І, 1959, 289);
Радісно веселили око яскраво-червоні, сині й жовті фарби, в які помальовано передню стіну кожної хати (Смолич, І, 1958. 52);
Над головою стояла сива мла, і крізь неї сліпим більмом дивилося жовте сонце (Панч, В дорозі, 1959. 47);
// Уживається як постійний епітет до деяких назв.
А що дальше спіткається? Буде лихо, буде! Зустрінуться жовті піски І чужії люде (Шевч., І, 1951, 37);
//Зблідлий, змарнілий, із жовтим відтінком; худий.
Жовте лице батькове, його грізний погляд.. стояли перед його очима (Мирний, І, 1954, 270);
// Засохлий, вигорілий, зів’ялий.
Літом пекучі вітри й сонце випалюють все навкруги, і на жовтих пагорбах шумлять гіркий полин, жовті трави, колюче будячиння (Кучер, Чорноморці, 1956, 11);
*Образно. Моя любов до цього часу була жовта, неначе листя вмираючої осені (Н.-Лев., IV, 1956, 232).
Жо́втий біле́т див. білет;
Жо́втий дім, заст. — лікарня для божевільних.
— А казали, що його в жовтий дім відправили? (Гончар, Таврія.., 1957, 395);
Жо́вта ра́са — застаріла назва монголоїдної раси.
2. Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів.
Червоні та жовті дикі тюльпани лиснять проти сонця, неначе помальований кришталь (Н.-Лев., III, 1956, 314);
В затінку жовтої акації стоїть Софія (Шиян, Гроза.., 1956, 254).
Словник української мови (СУМ-11)