журно

ЖУ́РНО.

1. Присл. до журни́й.

Журно в хаті Сидять матуся, батько мій (Нагн., Пісня.., 1949, 110);

Десь на леваді співали дівчата тихо й журно (Головко, І, 1957, 60);

Над Десною журно хилились старі дуплаві верби, з жалем ронили напівжовклі продовгуваті листочки (Збан., Малин. дзвін, 1958, 152).

Жури́тися жу́рно, нар.-поет. — дуже журитися, сумувати, печалитися.

Розважайте дівчиноньку, Що журиться журно! (Нар. лірика, 1956, 34).

2. у знач. присудк. сл. Про почуття смутку, туги, печалі; сумно, печально, тужно.

Чогось їй було сумно, чогось було журно (Коцюб., І, 1955,108);

Журно стало і наче порожньо на серці в Орисі (Автом., Так народж. зорі, 1960, 245);

// без кого — чого, від кого — чого, із спол. що. Про почуття жалю, смутку за ким-, чим-небудь, за втратою когось, чогось.

Дівчинці було вдома без батька журно й непривітно (Донч., IV, 1957, 157);

Журно [йому], що все безповоротно минуло, і він так нічого гарного і не побачив у своєму родинному житті (Сенч., Опов., 1959, 56).

Значення в інших словниках

1. журно — жу́рно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. журно — див. тривожно  Словник синонімів Вусика
3. журно — 1》 Присл. до журний. Журитися журно нар.-поет. — дуже журитися, сумувати, печалитися. 2》 у знач. присудк. сл. Про почуття смутку, туги, печалі; сумно, печально, тужно. || без кого – чого, від кого – чого, із спол. що. Про почуття жалю, смутку за ким-, чим-небудь, за втратою когось, чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. журно — ВА́ЖКО кому, присудк. сл. (про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку), ТЯ́ЖКО, СУ́МНО, ГІ́РКО, ЖУ́РНО, ГНІТИ́ТЬ кого. Так якось тяжко та важко.  Словник синонімів української мови
5. журно — Журно нар. Печально, грустно. Чудно мені те, що пита він ні журно, ні весело, наче за хліб-сіль подяку складає. МВ. ІІ. 115. Журилася удівонька, журилася журно. н. п.  Словник української мови Грінченка