забороняти
ЗАБОРОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАБОРОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док.
1. перех. і з інфін. Не дозволяти робити, здійснювати що-небудь.
Часом вони [жандарми] дуже дошкуляють мені, прив’язуючи мене на довгий час до певного місця та забороняючи всяку працю (Коцюб., III, 1956, 281);
Особливо забороняла [мати] йому появлятися на майдані смерком (Вільде, Сестри.., 1958, 45);
В 1914 році царизм заборонив відзначити століття з дня народження Шевченка (Корн., Разом із життям, 1950, 25);
// Не допускати, не дозволяти користуватися чим-небудь, уживати щось, відбуватися, існувати чому-небудь.
Усі матеріали з тієї газети, які забороняла білогвардійська цензура, другого дня потрапляли в підпільну більшовицьку пресу (Кучер, Чорноморці, 1956, 97);
[Адмірал:] Я забороняю мітинг. Пропоную виконувати мій наказ (Корн., І, 1955, 72);
[Грек:] То винні все закони ваші римські — заборонили чесні товариства (Л. Укр., II, 1951, 522).
2. перех. і без додатка, заст. Захищати від кого-, чого-небудь.
Мати, щоб заборонити сина од латинства, оддала його.. архімандритові Густинського монастиря (Стор., І, 1957, 365);
— Бог його знає, чи п’яний [Чіпка], чи ні. Бачила тільки, що до кожного приставав: не даймо! заборонімо! (Мирний, І, 1949, 319).
Словник української мови (СУМ-11)