забудько

ЗАБУ́ДЬКО, а, ч., с. і ж., розм. Людина, що легко, швидко забуває.

Син був таким забудьком, що коли вийде на дворище із своєї хижі, то не знає, де стоять двері (Калин, Закарп. казки, 1955, 98);

[Хоростіль:] Як бачу, забудько з вас, панно Юліє! (Фр., IX, 1952, 199);

З її [вожатої] легкої руки на табірному подвір’ї з’являється така собі «Дошка юних забудьків» на якій висять на гвіздочку чиїсь забуті труси, чиїсь балетки, чийсь картуз… (Гончар, Тронка, 1963, 221).

Значення в інших словниках

1. забудько — забу́дько іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. забудько — див. забудькуватий  Словник синонімів Вусика
3. забудько — -а, ч., с. і ж., розм. Людина, що легко, швидко забуває.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. забудько — ЗАБУ́ДЬКО розм. (людина, яка легко й швидко забуває), ЗАБУВА́КА розм., РОЗЗЯ́ВА розм., РОЗГУ́БА фам. — Бач який! От би ще заніс мого листа з собою, — сказано, забудько з тебе, Павлусю!...  Словник синонімів української мови
5. забудько — Забу́дько, -ка, -кові; -дьки, -дьків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. забудько — Забудько, -ка м. Забывчивый человѣкъ. Який же з тебе забудько, хлопче. Подольск. г.  Словник української мови Грінченка