заважувати
ЗАВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ЗАВА́ЖИТИ, жу, жиш, док.
1. Мати яку-небудь вагу; важити.
— Важив я торік сім пудів, а тепер більше, як три, не заважу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 476);
*Образно. — Скільки, діду, нам гектар заважить, га? — роздумував [Корінько], уявляючи перед собою буйні лани колгоспного врожаю (Кач., Вибр., 1953, 247);
// Обтяжувати своєю вагою.
— Це ж із дому, мабуть, харчів і Яшкові передали. З одного ж села й по дорозі. Що той пуд який заважить? (Головко, І, 1957, 144).
◊ Не бага́то зава́жить:
а) (що) не дуже обтяжить.
Послухався [Хома] ради. Згорнув свою барвисту пам’ятку [рушник], поклав до кишені. — Не багато заважить. Може, навіть легше буде з нею в поході (Гончар, III, 1959, 315);
б) (хто) не буде тягарем, не заважатиме.
— Баба не багато заважить, а все-таки буде поміч в господарстві: хоч гуси та гусенята пастиме.., — тарабанила сваха (Н.-Лев., III, 1956, 55).
2. перен., розм. Мати значення.
3. діал. Зачепивши, піднімати.
— Тут спокійно я п’яту послинив, Вийняв голку і продовбав шкіру, Поки вістрям голки не заважив За конець [кінець] тернини (Фр., XIII, 1954, 346).
Словник української мови (СУМ-11)