завчений
ЗА́ВЧЕНИЙ, рідше ЗАУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Звичний, засвоєний.
Лакей виконував усе з винятковою вправністю. Його автоматичні, завчені рухи нагадували Сахно рухи заводної ляльки (Смолич, І, 1958, 67);
До того дійшло, що, роблячи операції в лікарні, часом збивався [Храпков] з завченого ритму, чим немало дивував помічників (Ле, Міжгір’я, 1953, 387);
// у знач. ім. за́вчене, ного, с. Про звичне, вивчене, засвоєне.
Вони не співали завченого, а вільно імпровізували, передаючи те, що бачили (Гжицький, Опришки, 1962, 23).
2. Удаваний, нещирий.
Лакей Никанор.., здається, з кожним кроком розтрушує свою завчену шанобливість і вже до брами підходить надутий, бундючний, мов сич (Стельмах, І, 1962, 394);
Кореспонденти встають. Короткі кивки головами. Скупі завчені посмішки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 10).
ЗА́ВЧЕНИЙ, рідше ЗАУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до завчи́ти і заучи́ти 1.
Згадалося [Вихору] давнє, дитяче, завчене колись у школі (Кучер, Чорноморці, 1956, 164);
Він [гестапівець] говорив давно завчені старі фрази, які сиділи в його мозку, мов лишаї на корі дерева (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 77).
Словник української мови (СУМ-11)