загачувати
ЗАГА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАТИ́ТИ, ачу́, а́тиш, док.
1. перех. Загороджувати, перекривати чим-небудь (річку, канал і т. ін.).
Здавна пам’ятали люди, — їхня річечка не хотіла йти в ставок, скільки її не загачували (Ю. Янов., Мир, 1956, 39);
Одного дня сюди прийшла будівельна бригада. Вона зруйнувала міст, почала загачувати річку камінням (Минко, Ясні зорі, 1951, 29);
// Закладати, лагодити (гатку, греблю).
Вода раз греблю просмоктала… Ну що ж! узять би й загатить, Так ні! Мірошник спить та спить (Гл., Вибр., 1951, 13);
//Прокладати, робити (гатку, греблю).
*Образно. [Гострохвостий:] І ще кума! Мабуть, у вас на всім світі нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Дніпрі греблю загатити й Чорторию закидати (Н.-Лев., II, 1956, 504).
2. перех., перен. Заповнювати собою цілком, до краю якийсь простір, прохід і т. ін.; запруджувати.
В містечку, недалеко табору, вулицю загатила валка машин. Хоч літнє болото не страшне.., але машини затрималися (Коз., Гарячі руки, 1960, 222);
// розм. Заповнювати великою кількістю чого-небудь.
В селі Рудаєво вони [фашисти] вбивали худобу, телят, собак і загачували цими трупами всі криниці (Ле, Мої листи, 1945, 204);
— І де ви, Свириде Яковлевичу, свої книжки діватимете? Всю хату загатили, — озвалася Докія (Стельмах, II, 1962, 378).
3. тільки док., неперех., розм. Почати бити, стукати в щось, по чомусь з силою.
Тільки замірявся він загатити в двері кулаком, — двері якраз розчинилися (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 346);
// Ударити сильно, навідліг.
Як відвернув [жовнір] руку, як загатив у зуби, то мало Іван ними не вдавився, виплював і зуби і кров (Стеф., І, 1949, 250).
Словник української мови (СУМ-11)