задаремно
ЗАДАРЕ́МНО, розм. Присл. до задаре́мний.
Виявилось, поспішав [Микола] задаремно: кімната була замкнена (Панч, Гарні хлопці, 1959, 18);
— Болить? — спитав Черниш. — Ні, не болить, — відповів поранений. — Тільки крові шкода. Бач, скільки задаремно дзюрчить (Гончар, III, 1959, 43);
// у знач, присудк. сл.
— А щоб ні одного поганого чоловіка не було — то дурниця і бажати цього задаремно, бо, як то кажуть, нема лісу без вовка (Коцюб., І, 1955, 462).
Словник української мови (СУМ-11)