задивлятися
ЗАДИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАДИВИ́ТИСЯ, дилю́ся, ди́вишся; мн. зади́вляться; док., на (в) кого, що і без додатка. Захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось.
Він ще стояв під Галиним віконечком і то на неї задивлявся, то знов у хатинку зазирав (Вовчок, І, 1955, 316);
Не раз Ганя, сидячи на м’якому кріслі, задивлялась на веселі покої (Н.-Лев., І, 1956, 164);
Ох, тії очі темніші ночі. Хто в них задивиться, й сонця не хоче (Пісні та романси.., II, 1956, 190);
*Образно. Сонце розтоплює скелі, а само на крайнебі задивилось в дзеркало моря і підпалило воду (Коцюб., II, 1955, 414);
// Часто поглядати, виявляючи зацікавлення ким-, чим-небудь.
Чогось на неї дуже пан задивляється. Та як його й не задивитися на таку козир-дівку? (Мирний, IV, 1955, 231);
// Поринати в роздуми, дивлячись в одну точку і забуваючи про оточення.
Ходив [Вихор] по палубі, думав про Марію й довго задивлявся у воду, схилившись за борт есмінця (Кучер, Чорноморці, 1956. 53);
Зінько зупинився, задивившись. Перед ним широко розляглись поля зелені з буйними хлібами (Гр., II, 1963, 322);
*Образно. Десь далеко за Хортицею вибивався щербатий місяць. Поволі підвівся над Дніпром і теж сумно задивився у вікно (Баш, Надія, 1960, 93).
Словник української мови (СУМ-11)