задрижати
ЗАДРИЖА́ТИ, жу́, жи́ш, док. Почати дрижати; затремтіти.
Троянці з страху задрижали, І що робити, всі не знали (Котл., І, 1952, 87);
Кінь зупинився, задрижав і захитався (Хотк., II, 1966, 139);
// Задвигтіти, заколиватися (від гулу, струсу і т. ін.).
Загримів чудовий оркестр, аж повітря задрижало (Н.-Лев., III, 1956, 134);
Задрижали грубі стіни будинку, і могутній гук гарматного вистрілу потряс повітря (Фр., VI, 1951, 154);
Сніжинка задрижала на верхній вії і одразу ж розтанула (Руд., Остання шабля, 1959, 53);
// Зазву-чати, залунати уривчасто, нерівномірно (про голос, звук).
— А ви теж білоруска? — поцікавилась вона, і голос її задрижав від несподіванки (Хижняк, Тамара, 1059, 172).
◊ Аж жи́жки́ задрижа́ли див. жи́жки́.
Словник української мови (СУМ-11)