задрімати

ЗАДРІМА́ТИ, а́ю, а́єш. Док. до дрімати 1, 2.

[Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю (Крон., II, 1958, 226);

— Ну, як? — питає Гнат суворо. — Все тихо. — Спав? — Задрімав трохи (Тют., Вир, 1964, 302);

Ідемо день і ніч, ніч і день. І, йдучи, задрімав я від втоми (Підс., Героїка, 1951, 98);

*Образно. Заснули верби на облозі, І вітер задрімав (Гл., Вибр., 1951, 85).

Значення в інших словниках

1. задрімати — задріма́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. задрімати — див. спати  Словник синонімів Вусика
3. задрімати — [задр'іматие] -айу, -айеиш  Орфоепічний словник української мови
4. задрімати — -аю, -аєш. Док. до дрімати 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. задрімати — Задріма́ти, -ма́ю, -ма́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. задрімати — Задрімати, -наю, -єш гл. Задремать. То це що задрімає та поголиться, то його колючки і вколять. Рудч. Ск. І. 156. К череді йшла — задрімала. Чуб. III. 203. Ледве вспів він задрімати, а йому вже снились страшні сни. Опат. 88.  Словник української мови Грінченка