задрімати
ЗАДРІМА́ТИ, а́ю, а́єш. Док. до дрімати 1, 2.
[Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю (Крон., II, 1958, 226);
— Ну, як? — питає Гнат суворо. — Все тихо. — Спав? — Задрімав трохи (Тют., Вир, 1964, 302);
Ідемо день і ніч, ніч і день. І, йдучи, задрімав я від втоми (Підс., Героїка, 1951, 98);
*Образно. Заснули верби на облозі, І вітер задрімав (Гл., Вибр., 1951, 85).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- задрімати — задріма́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- задрімати — див. спати Словник синонімів Вусика
- задрімати — [задр'іматие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
- задрімати — -аю, -аєш. Док. до дрімати 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- задрімати — Задріма́ти, -ма́ю, -ма́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- задрімати — Задрімати, -наю, -єш гл. Задремать. То це що задрімає та поголиться, то його колючки і вколять. Рудч. Ск. І. 156. К череді йшла — задрімала. Чуб. III. 203. Ледве вспів він задрімати, а йому вже снились страшні сни. Опат. 88. Словник української мови Грінченка