задума
ЗАДУ́МА, и, ж. Стан того, хто заглибився в думки, роздуми.
Скачуть хвилі по каменях та навівають тиху задуму… (Н.-Лев., II, 1956, 391);
З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона [Мотря] загубила моральну рівновагу (Коцюб., І, 1955, 43);
В суворій задумі стояли бійці навколо могили, слухаючи прощальне слово гвардії майора Воронцова (Гончар, III, 1959, 123);
*Образно. Передосіннє небо повите було в голубу задуму (Вас., II, 1959, 204).
Словник української мови (СУМ-11)