задумуватися
ЗАДУ́МУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАДУ́МАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Зосереджено думати, розмірковувати над чимось, про кого-, що-небудь.
Він. почав задумуватися над становищем Регіни (Фр., VI, 1951, 263);
Коли людина опиняється на лоні природи, вона стає мрійливою, вона задумується про великі відстані та інші планети, про неосяжність світу і короткочасність життя людини… (Чаб., Тече вода.., 1961, 193);
Івась задумався, чи йти йому, чи ні (Мирний, І, 1954, 245);
— Цікаво, хто вони? — задумалась Шура. — Може, серед них лежать саме ті, що зачинали війну..? (Гончар, III, 1959, 419);
// безос.
— І нащо цьому Гнату задумалось кат зна якого агітатора привозити? — дивується хтось у сінях (Стельмах, І, 1962, 373);
// Впадати, поринати в задуму, роздумі.
— Це задумуйсь, дочко, заздалегідь! Тобі саме гулять та співати, та танець виводить, а не думи думать (Н.-Лев., IV, 1956, 320);
Дивувалась [мати], що се таке Мар’яну спіткало? Чи не пристріт? Сяде шити — Не те вишиває; Замість Гриця, задумавшись, Петруся співає (Шевч., І, 1963, 151);
*Образно. Тут очерет, латаття, оситняк. Вода спинилась — не біжить, не рине. Задумалася (Рильський, II, 1960, 118).
Не заду́муючись — не вагаючись, рішуче.
Яру не можна було обійти, все рівно треба перебратися, і Тимко, не задумуючись, плигнув униз (Тют., Вир. 1964, 467).
2. тільки недок. Пас. до заду́мувати 1.
Словник української мови (СУМ-11)