задумувати
ЗАДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАДУ́МАТИ, аю, аєш, док.
1. перех., також з інфін. Планувати, вирішувати, мати намір щось зробити.
— Там задумують таке, щоб само й на кіш насипало, само зсипало, вивертало, у діжі складало, вчиняло й пекло (Мирний, І, 1954, 194);
Задумала Орлиха свого Василя одружити (Вовчок, І, 1955, 80);
Тарас розумів, що його вчитель задумав велику картину (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 157).
2. неперех. Зупинятися в думках на чому-небудь; вибирати щось.
Куди голова задумала, то туди й ноги несуть (Номис, 1864, № 6681);
Торгує було [Макуха], знаєте, дьогтем, сіллю, часом хлібом і всячиною, чим задумає (Кв.-Осн., II, 1956, 254).
Словник української мови (СУМ-11)