зажаліти

ЗАЖАЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., діал.

1. перех. Пожаліти.

— І, вже, дочко! — одказує Мотря, — не зажалієш батька в наймах, так і мене… Коли замолоду ніхто не жалував, то на старість — і того більше (Мирний, І, 1949, 360).

2. неперех. Відчути жаль з приводу чого-небудь.

Гетьман поглянув на купу рваного паперу, підійшов до нього і зажалів, що так необачно погарячився (Ле, Україна, 1940, 164).

3. перех. Пошкодувати віддати щось кому-небудь, за що-небудь.

— Та коли вже з горами не вийшло, ..коли вже бог для нас, Мефодію, гір камя’них зажалів, то треба іншого якогось захисту шукати (Гончар, II, 1959, 22);

Коли Низ бажає того, наш старший за правду голови своєї не зажаліє (Ле, Україна, 1940, 179).

Значення в інших словниках

1. зажаліти — зажалі́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. зажаліти — -ію, -ієш, док., діал. 1》 перех. Пожаліти. 2》 неперех. Відчути жаль з приводу чого-небудь. 3》 перех. Пошкодувати віддати щось кому-небудь, за що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зажаліти — ПОЖАЛІ́ТИ кого, рідко чого (відчути жалість, співчуття до когось; не завдати шкоди, кривди комусь), ПОЖА́ЛУВАТИ, ЗГЛЯ́НУТИСЯ (ІЗГЛЯ́НУТИСЯ) (ЗОГЛЯ́НУТИСЯ) на кого, над ким і без додатка, ЗЖА́ЛИТИСЯ над ким, ПОЖАЛКУВА́ТИ, ПОШКОДУВА́ТИ...  Словник синонімів української мови
4. зажаліти — Зажаліти, -лію, -єш гл. Пожалѣть. Не зажалієш батька в наймах. Мир. ХРВ. 343.  Словник української мови Грінченка