заздрісно
ЗА́ЗДРІСНО. Присл. до за́здрісний.
— Нам би хоч одного такого [коня]! — заздрісно вигукнула вона (Руд., Остання шабля, 1959, 225);
Вони [вартові] приємно усміхалися до чужинця і заздрісно поглядали на столик, де з маленьких дерев’яних тарілочок смачно визирали купи ласощів… (Досв., Гюлле, 1961, 67);
// у знач. присудк. сл.
— Зійшло колись і для мене сонечко, та заздрісно стало другим — і заступили… (Коцюб., І, 1955, 140);
Дід Міхаль у свої сімдесят чотири роки такого гопака тнув, що й молодим було заздрісно (Кучер, Дорога.., 1958, 35);
Чи заздрісно тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? (Л. Укр., І, 1951, 429).
Словник української мови (СУМ-11)