закаблук
ЗАКАБЛУ́К, а, ч.
1. Задня частина взуття, що охоплює п’яту.
Він був уже в чоботях і зіп’явся на носки тоді хитнувся на закаблуки, щоб розім’яти онучі на нозі (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 378);
Ад’ютант цокнув закаблуками і зник за дверима (Кучер, Чорноморці, 1956, 174).
2. Те саме, шо каблу́к.
Ястшембський затупотів закаблуками слідком за Василивною (Н.-Лев., II, 1956, 68);
Ліза.. зняла черевички з низенькими закаблуками і опустила ноги у воду (Руд., Вітер.., 1958, 161);
На ногах нові чобітки на високих закаблуках з підківками… (Чорн., Визвол. земля, 1950, 144).
◊ Дава́ти (да́ти) ли́ха закаблу́кам [і переда́м] — танцювати з запалом.
По неділях вбиралася.. молодь і під троїсті музики давала лиха закаблукам і передам (Добр., Тече річка.., 1961, 229);
Уда́рити в закаблу́ки — пуститися в танець; затанцювати.
Як сонні, ходять, сплівши руки, а тут би — вихором пройтись, ударить шквально в закаблуки (Гонч.,Вибр., 1959, 361).
Словник української мови (СУМ-11)