закладати
ЗАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех.
1. Класти, засувати щось куди-небудь, за що-небудь.
Самі руки [Онисі] несамохіть рвали найкращі квітки й закладали за стрічки на голові, за коси (Н.-Лев., III, 1956, 34);
Андрій мовчки лежав на землі, заклавши під голову руки, і мрійно дивився на верхи струнких березок (Вас., 1, 1959, 156);
Шурка Понеділок раптом заклав два пальці до рота і пронизливо свиснув (Смолич, V, 1959, 779);
// Вставляти, поміщати кудись, у що-небудь з певною метою, у повній кількості.
Бувало — як цівку витче вже й знову закладе, а сидить [Давид] задуманий, мов забув, що далі робити (Головко, II, 1957, 83);
Тісним колом обступили матроса майбутні підривники, і він їм терпляче, по кілька разів, пояснював, як треба змайструвати саморобну міну, як її найкраще закласти на шосе чи залізниці (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 695);
// Класти корм худобі.
Він тим часом коня припинав у стійла да сіно закладав (Барв., Опов.., 1902, 111);
Любив Дмитро у зимовий вечір, заклавши на ніч худобі, сісти на лаві, підперти голову руками і читати (Стельмах, II, 1962, 327);
// Помічати місце в книзі і т. ін., вкладаючи що-небудь між сторінками.
Він заклав клаптиком паперу сторінку, одсунув книжку набік і підвівся (Досв., Вибр., 1959, 423).
◊ Заклада́ти (закла́сти) за га́лстук, вульг. — пити алкогольні напої.
— Мабуть, Тит Назарович заклав за галстук, ось вона й потягла його додому (Збан., Малин. дзвін, 1958, 28).
2. Заповнювати чим-небудь отвір, заглибину, пустий простір і т. ін.
Шибку не засклили [в готелі ] цілий сезон, і я мусив закладать дірку книжками (Н.-Лев., II, 1956, 394);
// Накладаючи щось, закривати який-небудь предмет.
Таля завжди сиділа в схованці замкнена, ще й ляду до неї хлопці старанно щоразу, йдучи з дому, закладали цеглою й засипали сміттям (Ю. Янов., II, 1954, 44);
Я засунула його [барильце] в піч, заклала трісками, заставила челюсті горщиками (Н.-Лев.. III, 1956, 286).
3. Замикати з допомогою засува, палиці і т. ін. або заставляючи чим-небудь.
Вранці, коли прийшли сюди, Таня сама взялася закладати двері стільцем (Гончар, Людина.., 1960, 4).
4. безос., розм. Про хворобливе відчуття заповненості в грудях, вухах, носі.
Носи сині у всіх, руки подубли: в того кашель, у того нежить, а в того — вуха заклало (Тесл., З книги життя, 1949, 69).
5. Починати будувати що-небудь, робити основу чогось.
Тут [на майданчику] закладали два нових корівники (Кучер, Трудна любов, 1960, 406);
У великому господарстві справ і клопоту повно. Новий розсадник треба закладати (Рудь, Гомін.., 1959, 109);
Закласти сад — це ще невелика робота. Далеко важче виростити в ньому міцні, добре розвинені дерева (Колг. Укр., 10, 1958, 33);
// перен. Засновувати, створювати що-небудь.
— Вписуйся! — Омеляненко подав огризок олівця. — Нашу «Селянську спілку» закладаємо (Смолич, Мир.., 1958, 180);
Вони щойно записалися до колгоспу, що його заклали цієї весни в їхньому селі (Панч, В дорозі, 1959, 262);
// перен. Давати початок чомусь.
І батьківська несправедливість закладає злість і ненависть в дитяче серце (Коцюб., І, 1955, 439).
Заклада́ти (закла́сти) підва́лини (осно́ви, фунда́мент) чого — давати початок чому-небудь.
Ми зростали і мужніли, коли закладали міцні підвалини соціалізму (Цюпа, Україна.., 1960, 289);
Гребінка був одним з перших українських письменників, який заклав основи реалістичного стилю (Рад. літ-во, 1, 1962, 60).
6. Віддавати що-небудь у закла́д (у 3 знач.) за позичені гроші і т. ін.
— Заборгованість дворянства почала катастрофічна рости.. Ми заклали і перезаклали три чверті дворянських маєтків (Стельмах, Хліб.., 1959, 43).
Словник української мови (СУМ-11)