заколисувати
ЗАКОЛИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОЛИСА́ТИ, заколишу́, заколи́шеш і рідко заколиса́ю, заколиса́єш, док., перех.
1. Колишучи, примушувати заснути (дитину).
Жінка в хустині схопила Орисю на руки і почала її заколисувати, як маленьку, хоча Орисі йшов уже п’ятий рік (Ів., Таємниця, 1959, 78);
Йосип ще змалечку удався норовистим хлопцем: його не заколишеш ніяк (Мирний, IV, 1955, 44);
А ще ж у матері є маля, яке треба доглянути, вночі заколисати (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 48);
// Навівати, наганяти сон на кого-небудь.
Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле, Повільне хитання заколисувало їх на сідлах (Досв., Гюлле, 1961, 142);
*Образно. Нічка світ заколисала (У. Кравч., Вибр., 1958, 35).
2. перен. Втішати, заспокоювати.
Ярина — не моя. І ніколи не буде моєю. А я втішався надією, обдурив і заколисав самого себе (Збан., Малин. дзвін, 1958, 116);
// Викликати стан самозаспокоєння, бездіяльності.
Хто молодий, молодий, молодий, Спокій того не заколише ніде (Забашта, Квіт.., 1960, 138);
Як же це, Андрію, могло так статися? Інших навчав бути принциповими, мати гостре партійне око, а сам втратив пильність, дав себе заколисати пишними фразами (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 128);
// Заглушати, тамувати, відганяти (почуття, біль, думку і т. ін.).
«Ой видно село, червоне село під горо-ою…» — раптом заспівав Кошовий, ніби заколисуючи ті напосідливі свої думки (Ле, В снопі.., 1960, 14);
І бідному часом буває, що він забуває свою бідноту [бідність], заколише свої болісті.. і сповняється його душа тихим покоєм (Мирний, IV, 1955, 213).
Словник української мови (СУМ-11)