закуйовджений
ЗАКУЙО́ВДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до закуйо́вдити 1.
Вигук над самим вухом злякав мене. Передо мною стояв чоловік — розхристаний, з могутніми грудьми, з чорною закуйовдженою чуприною (Хор., Ковила, 1960, 47);
// у знач. прикм. Із розпатланим, сплутаним волоссям.
Поперек дороги розкинулася та міцно спала якась манесенька дівчинка..; на закуйовдженій, нечесаній голівці красувалося два реп’яхи (Л. Янов., І, 1959, 313);
*Образно. Біжить Арсень сам, плентаючи обважнілими ногами в полеглім, закуйовдженім просі (Ле, Мої листи, 1945, 142).
Словник української мови (СУМ-11)