закінчення
ЗАКІ́НЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. закінчи́ти.
Колосок вирішив ждати закінчення бою, щоб знайти того героя, хто вчинив цей подвиг (Кучер, Чорноморці, 1956, 374);
Олімпіада відбулася після закінчення занять у школах (Сміл., Сашко, 1954, 270).
2. Кінцева частина, кінець чого-небудь.
Робота була майже написана, лишилось тільки придумати закінчення (Донч., V, 1957, 546);
Кліматолікування в сосновому лісі здатне заспокоїти підвищену дразливість нервових закінчень в органах дихання (Наука.., 9, 1956, 19).
3. грам. Змінна частина слова, що додається до його основи і служить для виявлення його граматичних значень в сполученнях з іншими словами в реченні.
Словник української мови (СУМ-11)