закінчений
ЗАКІ́НЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до закінчи́ти.
По сей бік муру канал уже був закінчений і обмурований (Смолич, І, 1958, 78);
// закі́нчено, безос. присудк. сл.
Давид розповів, що перед від’їздом заходив до прокурора — розслідування закінчено вже (Головко II, 1957, 181).
2. у знач. прикм. У якого певна якість досягла повноти, завершення.
В звичайних справах, може бути, Ще розбирався він сяк-так, Та як «політику» став гнути. То був закінчений дивак! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 324).
Словник української мови (СУМ-11)