запічок
ЗА́ПІЧОК, чка, ч.
1. Місце на печі, відгороджене комином, або за піччю.
На припічку та горщик біжить, У запічку свекруха бурчить (Укр.. лір. пісні, 1958, 99);
Нездужає Катерина, Ледве, ледве дише… Вичуняла, та в запічку Дитину колише (Шевч., І, 1951, 30);
Кому не вистачало місця за столом, ті сиділи на лавах, на скрині, на полу і навіть на запічку. А діти сиділи на печі і дивилися звідти на бенкет (Довж., І, 1958, 154).
2. Різної величини заглибина в бічній, задній або передній стіні печі, де зберігають предмети домашнього вжитку, продукти.
[Полікарп:] Там у запічку хліб. Та візьми цибулин зо дві та солі (Крон., IV, 1959, 331);
[Данило:] Приперся за сірниками, бо в стайні ліхтар потух. (Узяв у запічку сірники) (Мик., І, 1957, 301).
Словник української мови (СУМ-11)