заривати

ЗАРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Риючи заглиблення і вкладаючи в нього що-небудь, закидати зверху чимось сипким; закопувати.

Побігло [хлоп’я] до кутка, прорило в долівці ямку, положило гроші і, заривши, знову сіло коло бочки (Мирний, І, 1954, 279);

Зняв [боєць] парашут —І в сніг. І планшетку зарив свою (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 93);

// кого, розм., перев. у сполуч. із сл. у землю. Ховати (про померлого).

[Оврамія:] Замість чесного погребіння мертвих, хотять зарити їх у землю під гармошку (Мик., І, 1957, 331).

◊ Зарива́ти (зари́ти) [у зе́млю ] свій тала́нт (зді́бності і т. ін.) — те саме, що Зако́пувати (закопа́ти) [у зе́млю] свій тала́нт (си́ли і т. ін.) ( див. зако́пувати).

Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (Рильський, III, 1956, 357);

Зари́ти но́сом [у (об) зе́млю] див. ніс.

Значення в інших словниках

1. заривати — Виклик (несподівано для учня) відповідати [IV]  Словник з творів Івана Франка
2. заривати — -аю, -аєш, недок., зарити, -ию, -иєш, док., перех. Риючи заглиблення і вкладаючи в нього що-небудь, закидати зверху чимось сипким; закопувати. || кого, розм., перев. у сполуч. із сл. у землю. Ховати (про померлого). Заривати у землю талант.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. заривати — зарива́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
4. заривати — зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) (у зе́млю) свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н.  Фразеологічний словник української мови
5. заривати — ЗАКО́ПУВАТИ кого, що в що, в чому і без додатка (зробивши заглиблення і поклавши в нього кого-, що-небудь, закидати зверху чимось сипким), ЗАРИВА́ТИ, ЗАГРІБА́ТИ, ВКО́ПУВАТИ (УКО́ПУВАТИ), ВРИВА́ТИ (УРИВА́ТИ), ВГРІБА́ТИ (УГРІБА́ТИ), ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ кого...  Словник синонімів української мови
6. заривати — Зарива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. зарити, -рию, -єш, гл. Зарывать, зарыть. Узяв того сина і вбив та й зарив під корито. Рудч. Ск. І. 43. Упав так, що аж носом зарив. Ном. № 6634. --------------- Зарива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. зарвати, -рву, -веш, гл.  Словник української мови Грінченка