заритий
ЗАРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зари́ти.
Із тюрми, із нор підземних Вирине здорова [жива думка], Як із жолудів заритих Вироста діброва (Фр., XIII, 1954, 328);
Він оце їде шукати скарби, зариті ще заходом покійного гетьмана-визволителя десь там, у місті Мирославі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 42);
//Який зарився.
Під тим дашком, заритий в сіно, і повинен був чекати Довбуша Фока (Гжицький, Опришки, 1962, 96);
// зарито, безос. присудк. сл.
Хай тебе забуто і зарито, — А твої усміхнені сини В більшовицьке животворне літо Йдуть із більшовицької весни (Рильський, II, 1960, 17).
◊ [Ось] де соба́ка зари́тий (зари́та) див. соба́ка.
Словник української мови (СУМ-11)