зарука
ЗАРУ́КА, и, ж., розм.
1. Те саме, що проте́кція.
[Констанцій:] Я чув, що в неї є в суді зарука (Л. Укр., III, 1952, 272).
2. рідко. Те саме, що запору́ка 1.
До їх голосів прилучала й молода свій голос, як та горлиця: — Заручена ти, Ганнуся, Зарученая, Та подала свою руку На заруку (Н.-Лев., І, 1956, 138).
Словник української мови (СУМ-11)