засклепити

ЗАСКЛЕПИ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. засклепля́ть; док., перех.

1. Звести над чим-небудь склепіння.

Став у церкві батько з сином. Церкву вже кінчали: Засклепили, побілили, Олтар прибивали (Рудан., Тв., 1959, 165).

2. перен. Міцно закрити, стулити.

— Безчесний хлопче з серцем кам’яним! Чи знов ти чорту вдасть дав над собою? Чи знов своєю клятою грізьбою Він засклепив уста твої? (Фр., XIII, 1954, 295);

Любов осушить сльози, рани засклепить в серцях (У. Кравч., Вибр., 1958, 65);

// безос.

«А що ж то за смерть?.. Хто знає?..» Темна мара встала в Чіпчиній думці.. Говори, дивись, — а тут… зуби зціпило, язик одібрало, очі засклепило… (Мирний, І, 1949, 155).

3. діал. Зробити дуже твердим (землю і т. ін.);

// безос.

Засклепило, що не можна орати (Сл. Гр.).

Значення в інших словниках

1. засклепити — Засклепити: — тут: заціпити [19]  Словник з творів Івана Франка
2. засклепити — засклепи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. засклепити — -плю, -пиш; мн. засклеплять; док., перех. 1》 Звести над чим-небудь склепіння. 2》 перен. Міцно закрити, стулити. || безос. 3》 діал. Зробити дуже твердим (землю і т. ін). || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. засклепити — Засклепити, -плю́, -пиш гл. 1) Вывести сводъ. 2) Запереть, замкнуть, заключить. 3) Закрыть плотно. Ми воду так засклепили (у водянці). Александров. у. 4) Окаменить, сдѣлать твердымъ. Засклепило, що не можна орати. Камен. у.  Словник української мови Грінченка