засміятися
ЗАСМІЯ́ТИСЯ, ію́ся, іє́шся, док., з кого-чого, до кого-чого, на що і без додатка.
1. Почати сміятися; розсміятися.
— Скажи мені, Олександра, де ти живеш? — спитав Іван. — ..Третя хата від Кіндрата, де рябі ворота, а новий пес! — засміялась вона, блиснувши на Івана чорними очима (Коцюб., І, 1955, 62);
Він засміється: всі регочуть; Насупить брови: всі мовчать (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 126);
Ланковий засміявся з цього жарту (Ю. Янов., II, 1954, 118);
До неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима (Панч, В дорозі, 1959, 103);
Засміявсь на теє лицар: «Давню байку правиш, друже!» (Л. Укр., І, 1951, 368);
*Образно. У нас же літо зараз: засміялась природа вся! (Тич., II, 1957, 42);
*У порівн. Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина (Шевч., II, 1963, 215).
◊ Засмія́тися на ку́тні [зу́би] див. ку́тній.
2. Почати глузувати, кепкувати з кого-небудь.
Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачуть. То й не засміються… (Шевч., І, 1963, 50);
Вона пильно чепурила хату і сама з себе засміялась, помітивши теє (Л. Укр., III, 1952, 587).
Словник української мови (СУМ-11)