засовувати
ЗАСО́ВУВАТИ, ую, уєш і ЗАСУВА́ТИ, а́ю, а́єш, чедок., ЗАСУ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Рухаючи, пересуваючи щось, поміщати куди-небудь.
Та й кінь же був..; шия — мов у лебедя, хвіст догори, ніздрі — хоч кулаки засовуй, з очей іскри сиплються! (Стор., І, 1957, 183);
Розгонисто засовує [Уляна] в полум’я пудовий баняк з картоплею для свиней (Стельмах, Хліб.., 1959, 106);
Засуваю голову під подушку і сплю (Коцюб., II, 1955, 408);
Ігор засунув руки в кишені і зосереджений попрямував до класу (Багмут, Щасл. день.., 1951, 7);
Данило за пояс засунув сокиру (Трубл., І, 1955, 159);
// Вставляти на своє місце що-небудь висувне; всовувати.
— Бачиш, яка я господиня! — говорила Балабушиха, одсуваючи й засуваючи шухляди комоди (Н.-Лев., III, 1956, 227);
// розм. Класти, ховати куди-небудь.
Баби.. сновигали, мов налякана птиця, тягли своє шмаття на вгороди, щось там закопували, щось засували в кущі (Панч, II, 1956, 416).
2. розм. Зачиняти, замикати двері зсередини на засув.
Руфін стає коло хвіртки і засовує її (Л. Укр., II, 1951, 411);
Як тільки смеркало, Підпора засував двері у сінях, пробував довго, чи добре замкнені (Коцюб., II, 1955, 74);
Хомка зразу кинувся і побіг у контору. Дехто хотів за ним піти, та Хомка зразу зачинив і засунув засовом двері (Мирний, IV, 1955, 190).
3. розм. Посувати краї занавісок, завіси і т. ін. до кінця, затуляючи, закриваючи що-небудь.
Учителька йде до вікна і механічно засуває строкаті занавіски на ньому (Вільде, На порозі, 1955, 195);
Потім згадала [княгиня] ще про щось: торкнула рукою завісу попереду, якою можна було відгородити куточок від допитливих очей тих, що сиділи в човні, засунула її й розсунула (Скл., Святослав, 1959, 124).
4. рідко. Засипати чим-небудь, вирівнюючи заглибини.
Висохлий на сонці пісок зараз же засував її сліди (Тют., Вир, 1964, 124).
Словник української мови (СУМ-11)