засумувати

ЗАСУМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., без додатка і за ким — чим. Почати сумувати; зажуритися.

Христя одно сиділа, понурившись. — Чого се наша доня засумувала так? — стаючи проти неї і весело заглядаючи у вічі, спитав Колісник (Мирний, III, 1954, 313);

Засумувала Ганя за чоловіком, неначе він десь поїхав у далеку сторону (Н.-Лев., І, 1956, 151);

Мої думки розігнала мама. Вона назбирала великий букет квітів, сіла на камені та й заспівала. Ніжно, ніжно, про козаченька, що поїхав за Десну. Я знаю — то вона за татусем засумувала (Збан., Мор. чайка, 1959, 125);

*Образно. Пожовкнув ліс, принишк — засумував, як сухотник (Головко, І, 1957, 76).

Значення в інших словниках

1. засумувати — засумува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. засумувати — див. журитися  Словник синонімів Вусика
3. засумувати — -ую, -уєш, док., без додатка і за ким – чим. Почати сумувати; зажуритися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. засумувати — Засумува́ти, -му́ю, -му́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. засумувати — Засумува́ти, -му́ю, -єш гл. Затосковать, загрустить. Старий Таволга часом тяжко, тяжко засумує. К. Орися. (ЗОЮР. II. 200).  Словник української мови Грінченка