затерпати
ЗАТЕРПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАТЕ́РПНУТИ, ну, неш; мин. ч. зате́рп, ла, ло; док. Втрачати будь-яку чутливість, гнучкість, здатність вільно рухатися внаслідок порушення кровообігу; німіти (про тіло людини, його частини).
Зв’язані за спиною руки затерпли і болісно нили (Тулуб, Людолови, II, 1957, 158);
Все тіло затерпло і тільки серце двигтіло, мов хотіло вискочити або розірватися (Речм., Весн. грози, 1961, 54);
Пролунало два постріли, затерпло в мене плече, упав (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 84);
// перен. Ставати нерухомим, втрачати здатність рухатися внаслідок переляку; завмирати.
З кожним кроком провалювався [Маковей] в задушливу трясовину, чадіючи і затерпаючи весь (Гончар, І, 1954, 415);
Настя немов захолола, затерпла вся та лише дивилась на Олександру здоровими, переляканими очима (Коцюб., І, 1955, 71);
В голосі верхівця Андрій пізнав сержанта Броніслава. Хлопець увесь затерп, перестав дихати (Д. Бедзик, Студ. води, 1959, 49).
Словник української мови (СУМ-11)