зашепотіти

ЗАШЕПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ЗАШЕПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., перех., про що і без додатка. Почати шепотіти, шепотати.

Повернулась [Зубиха] на одній нозі проти сонця тричі, зашепотіла щось таке собі нищечком (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 211);

Мати й дочка уляглися поруч на полу й тихо зашепотіли про щось між собою (Степан Васильченко, I, 1959, 200);

— Тут нікого немає, — зашепотіла Сахно, — нас ніхто не може почути (Юрій Смолич, I, 1958, 83);

*Образно. Спершу глухо й далеко-далеко десь загриміло і притихло. А під вікном осики листячком зашепотіли сполохано (Андрій Головко, I, 1957, 116).

Значення в інших словниках

1. зашепотіти — зашепоті́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зашепотіти — [зашеипоут’ітие] -поучу, -очеиш; нак. -очи, -поуч'іт'  Орфоепічний словник української мови
3. зашепотіти — -очу, -отиш і зашепотати, -очу, -очеш, док., перех., про що і без додатка. Почати шепотіти, шепотати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. зашепотіти — Зашепоті́ти, -почу́, -поти́ш, -потя́ть; зашепоти́, -ті́ть і зашепота́ти, -почу́, -по́чеш, -по́чуть; -почи́, -чі́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)