защіпка
ЗА́ЩІПКА, и, ж.
1. Гачок або інший запір (на дверях, вікні і т. ін.).
Стукнула защіпка, і в розчинене вікно полилася на неї [Христю] рання прохолода (Мирний, III, 1954, 304);
Килина вийшла за ними [дівчатами]. Зачинила двері і наділа защіпку (Головко, І, 1957, 343).
2. Металеве пристосування для скріплення чого-небудь (на одязі, чемодані, футлярі і т. ін.); застібка.
Нагнувся [Малинка] — щось тріснуло на шиї. Схопився з місця, взявся рукою за манишку — галстук легенько опинився в його руці: защіпка на йому розірвалася (Вас., І, 1959, 136);
Вона одягнена в згрібну сорочку з коміром і червоною защіпкою, в кептарик і синю збористу спідницю нижче колін (Галан, І, 1960, 458);
Мефодієв подав Гордієві найсправжнісінький бінокль в чохлі, з полірованим ремінцем і з блискучою защіпкою (Коп., Вибр., 1948, 254);
Сахно, присунувши чемоданчик до себе, потисла защіпку і відкинула покришку (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 133).
◊ Трима́ти язи́к на за́щіпці, розм. — мовчати, не розголошувати чого-небудь.
— Ну, вже візьмемо тебе до компанії. Тільки з умовою: по-перше, язик маєш міцно тримати на защіпці і, по-друге, мусиш покірно виконувати все, що тобі звелять у дорозі (Коцюба, Перед грозою, 1958, 24).
Словник української мови (СУМ-11)