заїжджий
ЗАЇ́ЖДЖИЙ, а, е. Який заїхав, прибув звідкись, нетутешній.
Стала [Горпина] порядку вчити.., як з заїжджими людьми обіходитися і як їм усе продавати (Кв.-Осн., II, 1956, 256);
Вісімнадцятирічна дівчина на своєму весіллі підходить до заїжджого хлопця-щорсівця і каже: «Візьми мене з собою».. І йде за ним. Іде у вихор боротьби (Довж., III, 1960, 303);
// у знач. ім. заї́жджий, жого, ч.; заї́жджа, жої, ж. Людина, що прибула звідкись, нетутешня.
Зранку поперек молу кольоровою низкою тягся ряд говірливих тіток із поживною стравою для заїжджих (Панч, І, 1956, 63).
◊ Заї́жджий двір — те саме, що заї́зд¹ 1.
Візник вдарив по конях, і, поки пустилася злива, вони вже були під повіткою заїжджого двору (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 331).
Словник української мови (СУМ-11)