зблиск
ЗБЛИСК, у, ч.
1. Спалах вогню, блискавки, світла і т. ін.
Металу цокіт, автогену зблиски — росте залізний міст через Десну (Дор., Єдність, 1950, 48);
При зблиску ракети Черниш уздрів зеленкувате зосереджене обличчя Козакова (Гончар, III, 1959, 352);
// Раптовий блиск (очей) при збудженні.
Якщо придивитись уважніше, то можна помітити той гострий зблиск глибоких сірих очей, що з’являвся у хвилини зосередженості, коли він слухав або вдивлявся в обличчя співбесідника (Руд., Остання шабля, 1959, 89).
2. Яскраве відбиття променів, світла; відблиск.
Навпростець ішла молода тоненька жінка і несла на коромислі воду. У повних відрах раз у раз спалахували сліпучі зблиски (Хор., Ковила, 1960, 7);
На косах зблиски вечірнього проміння (Чаб., Балкан. весна, 1960, 389);
В зубах у німця стирчала люлька. Коли він посмоктував її, тютюн починав жевріти й червоні зблиски блукали по обличчю господаря лісового будиночка (Загреб., Європа 45, 1959, 22).
Словник української мови (СУМ-11)